Короля Мармуру не пускають до Флоренції

Поїздка легендарного скульптора з Луганська Миколи Шматька на престижну міжнародну виставку Biennale Internazionale у Флоренції зривається - митцеві бракує коштів на оренду виставкової площини і транспортування дорогих скульптур. А українська влада, на яку покладав надії Король Мармуру, в черговий раз продемонструвала свою недалекоглядність і відмовила у фінансовій допомозі. Тож виставка, яка збере всю культурну світову еліту, певно, пройде без іміджевої оголено-пливкої скульптури майстра "Лугань" (за назвою ріки в Луганській області), виконаної з чотиритонної глиби італійського мармуру.

Про перипетії конфлікту - наше інтерв'ю з Миколою Шматьком.

- Микола Гаврилович, невже участь у виставці вимагає великих капіталовкладень?

- Якщо підходити з мірками однієї людини, то кошти дійсно великі. А от для держави оренда виставкової площини в 2 400 євро плюс витрати на транспортування - не такий вже й сильний удар по бюджету. Результат: по Biennale я дуже розчарований і, якщо можна так сказати, обставлений "червоними прапорцями", загнаний в куток, з якого намагаюсь вийти самотужки. Судіть самі... Прямі відмов під різними приводами дали такі інстанції, як: обласне управління культури, губернатор Луганської області Олександр Антипов, мер Луганська Сергій Кравченко, голова обласної ради Валерій Голенко, Міністр культури України (дав відповідь через свого заступника Т.Кохана - "гроші в бюджеті не передбачені"). Звертався я і до депутатів, принижуючи при цьому свою творчість.

Складається враження, ніби влада вирішили згноїти скульптора за переконання, що мистецтво і культура має служити Україні, виховувати почуття гідності за народ і країну.

Biennale Internazionale проходить раз на два роки. Цього разу вона запланована на грудень (1-9 грудня поточного року - ред.). Зараз ми обдумуємо варіанти, до кого б звернутися по допомогу. Повинні були дати відповідь організаторам виставки, які запросили мене взяти участь, ще у квітні, але грошей так і не знайшли. Нам зробили невелику часову відстрочку - це свідчення високої пошани до мене. Але чи встигнемо - ось у чому питання...

- Можливо, і можна було б щось продати... Біда у тому, що покупців немає, - принаймні, в Україні, - а якщо і хочуть щось придбати, то майже за безцінь.

Ціна робіт дуже висока, перш за все, через рідкісність самої праці. Мені не жаль продавати свої скульптури, але жаль порушувати стрункість часу, який живе в образах.

По факту моя галерея - це обличчя нашого міста, це готовий музей одного автора, і вона повинна слугувати нашим співвітчизникам та майбутнім поколінням.

Дешевше і вигідніше державі сприяти скульптору та його сину (Рафаелю! - ред.) у творчості, допомагати відстоювати українську культуру і мистецтво як феномен часу! Я вважаю, буде ганьба, якщо галерея виїде за кордон і буде працювати на іншу державу, констатуючи дикість української держави по відношенню до скульптора і до свого народу.

Дійсно, раніше я отримував запрошення на проживання в Австралії (але тоді у нас були кращі часи, тож не було потреби). Зараз мене запрошують у США.

- Як відомо, це вже не перший Ваш фінансовий конфлікт з обласною владою, - він перманентно триває ще з того часу, як Луганськ "перетягнув" Вас зі Слов'янська, пообіцявши всебічну підтримку і допомогу... Чи дочекались Ви, нарешті, обіцяного?

- Майже нічого з обіцянок виконане не було... А те, що ми отримали - виключно результат численних акцій протесту, на які ми змушені іти. Акції проводились різні, закінчуючи "Тюрмою "Абугрей", - саме так моя сім'я назвала той будинок, в якому ми живемо, і переодяглась на знак протесту в форму тюремних в'язнів.

Основну проблему я вбачаю у тому, що мене привезли в Луганськ зі Слов'янська, в якому мене забезпечили всім необхідним, починаючи з місця проживання і закінчуючи галереєю та майстернею, а потім кинули як сміття разом зі своїми обіцянками.

Ми стали в'язнями держави. Замовчування моєї творчості, існування галереї, яка має служити людям і прикрашати місто. Що робила з нами влада - ганьба! Я думав, може, тюрму "Абугрей" влада поставить на державне постачання або знайде кошти як на біженців...

- Як сталось, що відомому в усьому світі скульптору, Королю мармуру в рідній країні відмовляють у підтримці? Невже численні відвідувачі Вашої галереї - а серед них і Євген Марчук, і Юрій Костенко, - так і не оцінили вартість Вашого мистецтва?

- Так, галерею відвідували багато депутатів, чиновників, політиків, бізнесменів. Моїй творчості вони давали високу оцінку, але біда в тому, що вони живуть одним днем. Тут треба щось давати, а всі ці люди - без персоналій - звикли тільки брати...

- Чи є вихід з такої ситуації?

- Після 9 травня збираємося їхати в Київ. Будемо спілкуватись із представниками різних структур, партій і обговорювати можливість переселення в Київ. Я можу прикрасити нашу столицю своєю галереєю, своїми творами... Думаю, для іноземних гостей Києва буде цікаво відвідати галерею і увезти в собі частку України з її культурою та традиціями.

- Чи залишите собі щось від Луганська? Говорять, серед Ваших творчих задумів - скульптурна композиція на тему "Голодомор" і проект "Площа Сонця"...

- Про ці проекти багато писали... Багато було абсурду запущено, щоб спаплюжити мою творчість, - ніби я ініціюю створення фалосу в центрі міста і таке інше. В цілому ж мої проекти нікому не потрібні. Зараз закінчую роботу "Луганськ" з каррарського мармуру. Трошки змінив матеріал - зазвичай "мій" мармур - уральський...

В галерею Короля мармуру "Шматько та сини" входять 70 мармурових скульптур та 250 полотен живопису. За оцінками західних експертів, вартість галереї перевищує 20 мільйонів доларів. У 2004 році в Святогорській лаврі Микола Шматько створив чотириметрову скульптуру Богородиці з мармуру, за роботу над якою отримав орден Нестора Літописця третього ступеню. Восени 2005 року для нововідбудованої Успенської церкви в Полтавській області виконав мармурову скульптуру "Розп'яття Христа".